Реферати з психології Асоціанізм у філософії та психології

20.02.2017

Реферати по психології Асоціанізм у філософії та психології

Робота додано на сайт bdrip.ru: 2015-04-10 ?

Введення

Психологія (від грецького psyche – душа, logos – вчення, наука)– наука про закономірності розвитку і функціонування психіки як особливої форми життєдіяльності. Взаємодія живих істот з навколишнім світом відбувається за допомогою психічних процесів, актів, станів. Вони якісно відрізняються від фізіологічних процесів (сукупність життєвих процесів, що відбуваються в організмі та його органах) але і невіддільні від них. Слово психологія вперше з’явилося в західноєвропейських текстах в 16 столітті.

Розвиток психології тісно пов’язана з розвитком філософії, науки про найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення. Методологічною базою розвитку психології є матеріалістичне і ідеалістичне напряму в філософії. Поняття «душа» і «психіка» однакові по своїй суті.

До ідеалістичного напрямку відноситься поняття «душа». «Душу» розглядають як явище, породжене особливої вищої сутністю (Богом).

До матеріалістичного напрямку відноситься поняття «психіка». Вона розглядається як продукт діяльності мозку.

Засновником психології як науки вважається Аристотель. Ним був написаний перший курс психології, який називався «Про душу». Аристотель відкрив нову епоху в розумінні душі як предмета психологічного знання. Душа, за Аристотелем, – це не самостійна сутність, а форма, спосіб організації живого тіла. Аристотель створив свою школу на околиці Афін і назвав її Ликеем. «Правильно думають ті, – говорив Аристотель своїм учням, – кому видається, що душа не може існувати без тіла і не є тілом». Психологічне вчення Арістотеля будувалося на узагальненні біологічних факторів. Разом з тим, це узагальнення привело до перетворення головних пояснювальних принципів психології: організації розвитку та причинності. Саме Арістотель панував над допитливими умами протягом півтора тисячоліть.

Психологія, як наука, формувалась упродовж багатьох століть і до цих пір вона не усталилася. У ній немає догматів і констант. З плином часу змінювалися погляди на науку про душу. Спробуємо простежити становлення психології протягом майже трьох століть, починаючи з епохи Відродження.

Асоціанізм у філософії та психології

асоціанізм психологічний пам’ять емоція

Асоціанізм – це загальна назва для цілого ряду концепцій і шкіл, які вважали асоціації головним чи навіть єдиним) механізмом функціонування свідомості і психіки, прагнучи до строго детерминистскому поясненню психічних феноменів.

Асоціанізм – це одне з основних напрямків світової психологічної думки, що пояснює динаміку психічних процесів принципом асоціації [1]. Бере початок від Аристотеля. Матеріалістичний асоціанізм став провідним у так званій ассоціаністської психології. Вона очолювала до початку XX ст. і зосереджувала основну увагу на вивченні розумової діяльності і пізнання.

Асоціанізм прагнув затвердити суворо причинний підхід до поведінки і свідомості людини. В основу асоціанізму лягло уявлення про те, що послідовність ідей, що виникають у свідомості, відображає порядок зовнішніх впливів на організм.

Особливо виразно принцип був розвинений у роботах Д. Локка, який і ввів в ужиток термін асоціація. Згідно Локку, ідеї відчуттів ході розвитку передують ідеям рефлексії; прості ідеї, асоціюючись, складаються в складні; знання ґрунтується на досвіді, джерела досвіду – відчуття і рефлексія; з цих джерел розум і отримує ідеї, а вроджені ідеї не існують: людина народжується як чиста воскова дощечка, на якій можна написати все, що завгодно [2]. Ця ідея стала безпосередньо співвідноситися з педагогічною практикою, а пізніше – і з проблемами психології особистості і педагогічною психологією.

Вона склала основу так званих теорій середовища, які стверджують провідну роль оточення і зовнішніх впливів при формуванні психіки. Їм протистоять теорії розвитку, які виходять від ідей Ж.-Ж. Руссо і стверджують пріоритет внутрішньо властивих людині закономірностей розвитку. На початку XIX ст. з’явилися концепції, отъединившие асоціації від її тілесного субстрату і представили її у вигляді іманентного принципу свідомості.

Утвердився погляд, що склало основні принципи асоціанізму [3] :

1) душа розуміється як свідомість – в першу чергу в його пізнавальному аспекті;

2) в основі душевного життя лежать прості елементи; психіка, ототожнювана з интроспективно понятим свідомістю, побудована з елементів – відчуттів, найпростіших почуттів;

3) ці елементи – образи відчуттів –мають почуттєвий характер; вони первинні, а складні психічні утворення – уявлення, думки, почуття – вторинні;

4) більш складні утворення виникають як складання більш простих на базі принципу асоціації;

5) умова утворення асоціацій – смежность двох психічних процесів;

6) закріплення асоціацій обумовлено жвавістю асоційованих елементів і частотою повторення асоціацій в досвіді;

7) джерело знань про душі – самоспостереження; спостерігаючи власний внутрішній світ, дослідник безпосередньо звернений до реальної душевного життя і має право виносити судження про неї, чужа ж душевна життя для аналізу недоступна, хоча закони душевного життя передбачаються єдиними.

Ще важлива деталь: по суті, людина розуміється як одинак, живе серед інших таких же одинаків; його внутрішній світ явно або неявно протиставлений всьому іншому, між ним і рештою світу як би проходить жорстка межа. Завдяки успіхам біології та нейрофізіології, асоціанізм був перетворений.

Гельмгольц використовував новий погляд на асоціацію в своїх дослідженнях органів почуттів, Ч. Дарвін при поясненні емоцій, В. М. Сєченов – у вченні про рефлекси головного мозку [4]. Еволюційний підхід Спенсера вніс у асоціанізм проблему розвитку психіки в філогенезі і прийшов до важливого висновку про адаптивної функції психіки в поведінці [5]. У 80-ті – 90-ті роки XIX ст. робилися численні дослідження умов утворення та актуалізації асоціацій. Разом з тим була показана обмеженість їх механістичної трактування.

У теорії німецького психолога і педагога В. Ф. Гербарта з’єдналися основні принципи асоціанізму з уявлень традиційними підходами німецької психології – ідеєю апперцепції, активності душі, ролі несвідомого. Гербарт виходив з того, що наш внутрішній світ досить відносно пов’язаний зі світом зовнішнім, тому говорити про відображення, особливо адекватному відображенні, передавальному основні властивості навколишніх речей, неможливо. Для того, щоб піти від обговорення питання про ступінь адекватності і точності відображення, питання, який служив свого роду вододілом між різними напрямами в теорії пізнання, Гербарт замінює термін «відчуття» на термін «подання», підкреслюючи тим самим відгородженість внутрішнього від зовнішнього світу.

Говорячи про асоціацію уявлень, Гербарт приходив до висновку, що подання не є пасивними елементами в душі людини, але володіють власним зарядом, активністю, яка визначає їх положення в сфері психічного.

Асоціанізм у своєму розвитку пройшов ряд етапів:

1. Передумови виникнення асоціанізму: виділення асоціації як пояснювального принципу для обмеженого кола психічних явищ і процесів поведінки (IV ст. до н. е. – нач. XVIII ст.). Механізмом асоціації пояснювали процеси пригадування Платон і Аристотель. Згодом принцип асоціації використовувався для розуміння процесів оволодіння своїми пристрастями (Р. Декарт), набуття досвіду (Т. Гоббс), деяких особливостей «рух думки» (Б. Спіноза), виникнення забобонів і «помилкових ідей» (Дж. Локк), сприйняття простору (Дж. Берклі). В цей період виникає і сам термін «асоціація» (Локк).

2. «Класичний Асоціанізм» (середина XVIII – нач. XIX ст.). У цей період виникають закінчені системи асоціанізму, в яких асоціація виступає пояснювальний принциппсихики взагалі. Найбільш характерна чертаассоциативных теорій цього часу: прагнення вивести всі закони душевного життя з механічних за своєю суттю зв’язків (асоціацій) далі неподільних елементів (відчуттів або уявлень).

3. Середина XIX – поч. XX ст. Початок кризи ассоцианизмав теорії і розробка окремих ідей асоціанізму в експериментальних і практичних дослідженнях. В теорії закріплюється положення про неможливість звести «закони духу» до механічних законів і висувається вимога «зворотного» введення в концепцію асоціанізму активності суб’єкта, Я; робляться спроби розглянути асоціації в біологічному (еволюційному) аспекті (Р. Спенсер).

4. 1900-1920-і рр. Остаточне зникнення асоціанізму як напряму та асиміляція його ідей у різних галузях психологічної теорії та практики. Загальновизнаною стає думка про те, що «асоціація – це взагалі не стільки «механізм», скільки явище, – звичайно, фундаментальне, яке саме потребує пояснення і розкриття його механізмів» (С. Л. Рубінштейн). Критичний аналіз основних ідей А.с утримувався практично у всіх основних психологічних напрямках XX ст.

Також, виділяють більш загальні етапи розвитку асоціанізму:

1) виділення асоціації як пояснювального принципу для окремих психічних явищ, насамперед процесів пригадування;

2) етап класичного асоціанізму, коли були створені цілісні концепції психіки, яка розумілася як система механічних зв’язків (асоціацій) між психічними елементами, в якості яких розглядалися відчуття і уявлення;

3) етап експериментального і практичного асоціанізму, характерний спробою ввести в основну концепцію фактор активності суб’єкта. В рамках асоціанізму були вироблені цінні подання, насамперед – у галузі психології пам’яті і психології мислення.

Дуже цінно саме поняття асоціації. Однак асоціація як універсальний пояснювальний принцип згодом виявилася недостатньою, і для асоціанізму як універсальної психологічної теорії настав час кризи і падіння. Детерміністскіе елементи асоціанізму в трансформованому вигляді були сприйняті вченням В. П. Павлова про умовних рефлексах, а також – на інших методологічних засадах – американським бихевиоризмом. Вивчення асоціацій для виявлення особливостей різних психічних процесів використовується і сучасною психологією.

Принципи асоціанізму запліднили прогрес психологічних досліджень, зокрема розробку нових методів вивчення пам’яті [механічної (Р. Еббінгауз) та образної (Ф. Гальтон)], емоцій (Ч. Дарвін), мотивації (З. Фрейд, К. Юнг). Відбувається переорієнтація асоціанізму. Замість застарілих механістичних пояснень висуваються біологічні (Р. Спенсер, В. М. Сєченов). Концепція асоціанізму перетворюється на новій фізіологічної основі вчення про умовних рефлексах і біхевіоризмі. Деякі психологічні школи (Вюрцбургська школа і гештальтпсихологія) піддали асоціанізм критиці за механіцизм, атомізм, нездатність пояснити цілісність і активність свідомості.

Отже, асоціативна психологія або асоціанізм – напрям у психології, в якому поняття асоціація виступає головним принципом всієї психологічного життя людини (суб’єкта). У цьому напрямку до поведінки людини прагнуть застосовувати суворо причинний підхід. Мислення зводиться до деякого простого поєднання образів пам’яті (асоціаціям): за їх схожістю, за їх контрастом, за їх свіжості. Психофізіологічна основа цього напряму – умовний рефлекс [6] .

Історично оцінюючи підсумки розвитку асоціаністичної психології в цілому, необхідно мати на увазі наступне. Відстоюючи емпіричний підхід до розуміння психіки, асоціанізм захищає ідею досвідченого походження індивідуальної свідомості і безграничною вихованості людини. Така позиція прогресивна, вона створює наукову базу для педагогіки, відкриваючи, широкі перспективи для розробки шляхів навчання і виховання. В рамках матеріалістичного напряму асоціанізму, починаючи з Гартлі, виникла задача вивчення матеріальних основ психіки, рішення якої стало одним з магістральних шляхів у психології. У асоціанізмі дано детальний опис як самого факту асоціації, так і принципів (законів) утворення асоціацій, виявлено умови утворення і збереження асоціацій [7] .

Ці дані вплинули на розуміння навчання, процесу придбання знань, особливо в період експериментального розвитку асоціанізму. Асоціативна психологія має і прикладне; значення. Асоціативний експеримент у різних варіантах знайшов широке застосування в клініці (Р. Зоммер, Е. Крепелін, З. Фрейд, К. Юнг та ін).

Список використаної літератури

1. Ждан А. Н. Історія психології: Підручник. – М. Изд-во МГУ, 1990. -367 с.

2. Іванівський Ст. Н. Асоціанізм психологічний і гносеологічний. – Казань, 1909.

3. Леонтьєв А. Н. Про історичному підході до психіки людини. Обрані психологічні твори. У 2 т. — Т. 1. – М. 1983.

4. Локк Дж. Досвід про людському розумі. В кн. Обр. філос. вир. Т. 1. – М. 1960.

Короткий опис статті: психологічний словник петровського готовий реферат, дипломну, курсову чи інший навчальний, науковий матеріал

Джерело: Реферати по психології Асоціанізм у філософії та психології

Також ви можете прочитати